Як рослини впливають одна на іншу

Описание: Загальні питання вирощування плодових та декоративних дерев

admin M
Администратор
Аватара
admin M
Администратор
Возраст: 43
Репутація: 6 (+6/−0)
Повідомлення: 162
З нами: 1 год 5 місяців

Сообщение #1 admin » 15.05.2016, 12:26

Маючи диплом ученого агронома-плодоовочівника, попрацювавши 4 роки агрономом, З0 років науковцем, з них 26 у галузі садівництва (в т.ч. і виноградарства) і набувши ще 34-ріного досвіду господарювання на двох власних садово-городніх ділянках, хочу висловити й свої міркування з питання впливу рослин одна на іншу.

Під біологічною несумісністю в садівництві розуміють несумісність прищепи з підщепою, що трапляється під час вирощування саджанців чи перещеплення дерев. Така несумісність проявляється по-різному: погане приживлення і проростання заокуліруваних вічок чи прищеплених живців; дуже слабкий ріст і раннє всихання прищеп; передчасна зміна кольору листків у прищеп, які нормально росли в першій половині вегетації; відламування на місці зрощення прищепи з підщепою. Такі прояви несумісності, як всихання прищепи чи відламування її на місці зрощення з підщепою можуть проявитися і через багато років. Біологічна несумісність прищепи з підщепою зумовлена фізіолого-біохімічними відмінностями щеплених компонентів (це питання складне і ми на ньому не зупинятимемося). У наших дослідах виявилися несумісними районовані сорти яблуні з вегетативною підщепою яблунею Цумі і чимало сортів груші з різними формами айви. В саду Подільської дослідної станції садівництва були випадки відламування на місці зрощування деяких сортів абрикоса, заокуліруваних на аличі.

Не садіть нові дерева на місці викорчуваних

Не рекомендується висаджувати саджанці на місці викорчуваних старих дерев, бо ґрунт уже виснажений; крім того, в ямі залишається коріння, яке після розкладання виділяє в ґрунт речовини, що можуть пригнічувати висаджені на цьому місці саджанці.

Восени 1971 р. ми придбали ділянку з готовим 14-річним садом. На всьому масиві колективного саду (тоді дачами не називали) дерева були висаджені за єдиним планом з відстанню між рядами і деревами в ряду 6 м. Але господарі ділянок на свій розсуд понасаджували ще дерев і кущів від дороги і з обох поздовжніх сторін ділянки, відступивши 3 м від «законних» дерев і 1 м від межі між ділянками.

Усі дерева на нашій ділянці були розкішні, доглянуті і їхні крони вже зімкнулися. Отож, ми відразу приступили до зниження крон і обмеження їх у ширину, а згодом і до поступового викорчовування дерев, оскільки наявний сортимент нас не зовсім задовольняв та й небажаним було затінення з усіх сторін ділянки. Невдовзі на вільному місці висадили 11 дерев на слаборослих вегетативних підщепах, а після подальшого видалення 22-25-річних дерев заклали новий сад, залишивши лише одну черешню, що росла над дорогою, яку викорчували в 36-річному віці. Нові дерева висадили, звісно, не в ті ж самі ями.

Нещодавно дізналися від сусіда по ділянці, що сад був висаджений на місці плантації бруслини бородавчастої (рос. — бересклет бородавчатый). Цей чагарник (кущ заввишки 1-3 м) росте в підліску листяних лісів, на галявинах, по ярах, поширений майже по всій Україні. Десь із середини 30-х років минулого століття його почали вирощувати в культурі як важливий гутаперчонос (гутаперчу використовували як ізоляційний матеріал). Оскільки гута в бруслині нагромаджується в основному в особливих клітинах кори коренів (хоча є вона в стеблі і листках), можна припустити, що та плантація існувала тривалий час, щоб виростити велику масу сировини. З іншого боку, коріння вибрали з ґрунту досить ретельно, не залишаючи решток, які могли б мати шкідливий вплив на висаджений сад. Але не може бути сумніву в тому, що ґрунт був досить виснажений. І все ж таки ми не спостерігали ніякого пригнічення як старих, так і висаджених уже нами дерев, а також ніякої взаємостимуляції.

Про взаємодію між рослинами

Автори багатьох статей наводять приклади “взаємних симпатій” між рослинами, а також поганого росту і навіть загибелі тих чи інших рослин, звинувачуючи в цьому їхніх сусідів. Так, Г.С. Мамченко вважає поганою комбінацію перцю з баклажанами, бо баклажани гірше вродили (але ж це ще не означає, що винен у цьому перець). Якщо помідори й гладіолуси виявили “взаємну симпатію”, то молоденька, добре розвинута черешенька, поряд з якою росли ті ж самі гладіолуси, загинула. Ніяких симптомів загиблої черешні автор не повідомляє. Найвірогідніше та черешенька могла загинути внаслідок пошкодження ранніми осінніми морозами чи від так званих сонячних опіків штамба, що нерідко трапляється в другій половині зими, коли бувають різкі перепади денної і нічної температури. Ми теж вирощуємо гладіолуси і щороку (як і належить) в іншому місці, але ніякого негативного впливу на будь-які рослини не було. А ось у 2005 р. постраждали саме гладіолуси, що росли (вже не вперше) біля карликових груш (погано цвіли, утворили чимало хворих бульбоцибулин).

Г.С. Мамченко відзначає також, що зарості малини знищують порічки, горіх пробиває крони дерев яблуні, виноградна лоза знищує дерева. Щоб цього не сталося, слід, насамперед, ураховувати біологічні особливості рослин, аби розмістити їх правильно на площі, а надалі відповідно доглядати. Адже малина утворює багато кореневих паростків, які потрібно своєчасно видаляти, залишаючи найсильніші і на оптимальній відстані один від одного, не даючи їм поширюватися за межі відведеної смуги (вона має бути завширшки 50-60 см) чи висаджених кущів. Ми віддаємо перевагу вирощуванню малини кущовим способом в один ряд біля межі з відстанню між кущами 70-80 см. У кущі залишаємо не більше 3-4-х пагонів, які поодинці (не пучком!) підв’язуємо до кілків. А щоб горіх не “пробивав” крони яблунь або не накривав своїм гіллям дерева і кущі, його слід висаджувати окремо, бо він і сам не любить ніяких сусідів, у т. ч. такого ж самого горіха (їх рекомендується висаджувати на відстані 8-10 м один від одного). Густо висаджені горіхи вздовж нашого дачного масиву мають досить непривабливий вигляд. А неподалік, біля роздоріжжя, на вільному місці росте один молодий горіх поряд із рядком кількох дорослих дерев дикої аличі. Горіх дещо вищий від аличі, але в бік аличі не виросла жодна скелетна гілка. Отже, горіх як світлолюбна порода теж потерпає від затінення, що є чи не основною причиною поганого росту, а часом і передчасної загибелі дерев і кущів. Виноградна ж лоза не “знищує дерева”, а просто шукає собі опору, бо виноград — це ліана. На відміну від інших деревних рослин у нього немає міцного скелету і він формує свою крону залежно від опори, яку обвиває своїми пагонами. Отже, для нього слід заздалегідь передбачити опору, але таку, щоб можна було дістатися до кожного пагона, бо за ними також потрібен постійний догляд, наприклад, виламування зайвих, пасинкування, прищипування тощо.

Інші автори публікацій здебільшого лише перелічують несумісні, на їхній погляд, комбінації без будь-яких пояснень, без чого не можна пояснити справжню причину тієї “несумісності”. Так, А.Ф. Нікітін і Г.А. Скоряк застерігають від висаджування поруч вишні і абрикоса; зазначають згубний вплив дерев яблуні, груші, черешні на смородину, порічки, аґрус, а також троянд і калини — на яблуню і грушу (А.Ф. Нікітін), черешні — на яблуню, грушу, сливу, аличу, абрикос і особливо згубний вплив троянд на дерева і кущі (Г.А. Скоряк). А.Ф. Нікітін також стверджує, що яблуня і груша поруч з горіхом “просто пропадуть”, а Г.А. Скоряк вважає горіх найтоксичнішим з-поміж усіх плодових дерев, якби горіх був насправді таким отруйним, то люди не використовували б з лікувальною метою його кору, листя і не готували б цілющих настоянок (до того ж – ще й вишуканого смаку!) з його недозрілих плодів, де значну частину становить товста зелена оболонка. Хоча вся ця рослина має інсектицидні й фітонцидні властивості, що згубно діють на комах і бактерій. Г.А. Скоряк згадує, що десь у 60-х роках довелося побувати у колгоспі на Черкащині, який очолювала Г.Є. Буркацька, де в полезахисних смугах, за висловом голови, абрикоси з черешнею та сливи з черешнею не тільки повільно ростуть, але й всихають. Подібне трапилося через багато років і в нього на садовій ділянці: біля черешні, “де раніше всохла груша, а натомість посадив сливу, дерево майже не росте. Навесні зазеленіє, ріденько зацвіте, а до середини літа листя все обпадає”. Не виявивши великих відхилень у наявності “схрещених магнітних силових ліній Землі”, дійшов висновку, що “заважає тільки несумісність дерев”. Відсадити сливу було вже пізно, бо “дерево велике, крона розгалужена” (хіба могло вирости велике дерево та ще й з розгалуженою кроною, яке майже не росло?). Запам’яталася й мені полезахисна лісосмуга на дослідному полі Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції (до перебазування її під Вінницею), де в центрі росли високі черешні, а в зовнішніх рядах — посухостійкі світлолюбні абрикоси з розкішними кронами, що свідчить про відсутність негативного впливу на них черешень. А ось слив там не було, бо не місце такій вологолюбній породі поряд з могутніми деревами черешні, які своїм потужним корінням витягують ґрунтову вологу. (Є сумнів, що і в тому колгоспі росла слива поряд із черешнею). А запам’яталась та лісосмуга мені ось чому. В кінці 50-х років, коли я ще працювала у відділі рільництва (рос. — полеводства), приїхала до нас комісія із Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків. Саме тоді достигли черешні (а були вони дуже смачні, хоч і дикі). Яке задоволення мали члени комісії від тих черешень, зриваючи їх прямо з дерева! А старенького професора навіть розвеселили бризки черешневого соку, які він побачив на своєму світлому костюмі, що були тоді в моді.

Тут принагідно спростувати застереження від висаджування дерев на схрещеннях магнітних силових ліній Землі. Бо буцімто “в епіцентрі такого подвійного схрещення не ростуть або гинуть дерева”. (Найбільш інтенсивні такі схрещення через кожних 10 м). Отже, навіть у старих садах, які раніше висаджували з розміщенням дерев 10×10 м, була вірогідність, що чимало дерев потрапить на ці схрещення. Проте ніколи не доводилося бачити будь-якої невирівняності дерев у межах одного і того ж сорту. А бачити доводилось багато садів і навіть жити в саду (батько до війни був науковець-садівник), а згодом побувати в багатьох спеціалізованих садівницьких господарствах, радгоспами науково-дослідних установах України. Згодом дерева почали висаджувати за схемою 8×4, а пізніше ще густіше. Уже в 70-х роках у наших дослідах дерева розміщували за схемами 5×4, 5×2, 4×2; 3,75×1 — 1,5 м. А в одному досліді ми висадили карликові дерева чотирирядними смугами, де відстань між крайніми рядами тих смуг становила 4 м, а між чотирма рядами такої смуги і між деревами в ряду — всього 1 м. За такого загущення є велика вірогідність опинитися значній кількості дерев у тому “злощасному” епіцентрі. Але ніколи і ніде не спостерігали ніякої строкатості насаджень.

Викликає подив “діагноз” несумісності винограду з “гіркими” сусідами — редискою, часником, цибулею-сіянкою. Як повідомляє автор публікації, з двох саджанців комплексностійких сортів винограду, які висадив біля великого старого куща, в середині літа на одному з них пожовкло листя, а другий — майже засох, бо поблизу була редиска. Висаджений поруч (але трохи далі від редиски) інший кущ теж не хотів рости, бо “…неподалік між кущами суниці де-не-де проглядав самосійний часник”. Невже могла маленька редиска, найскоростигліша культура, яка росте лише якийсь місяць (адже її вирощують для споживання) спричинити пожовтіння листя аж у середині літа чи майже загибель виноградного куща? Або той самосійний часник, що де-не-де проглядав між кущами суниці? А може найгіршим сусідом став той великий старий кущ винограду, біля якого були висаджені молоді? Автор публікації остаточно переконався, що виноград не любить “гірких” сусідів, коли висіяв цибулю вздовж паркану під виноградом. І ось та цибулька-сіянка, що вродила як горох, так “істотно вплинула” на виноград, що на всіх рукавах того куща, підвішених на паркані, не було жодного повноцінного ґрона.

Наші спростування

На нашій ділянці вздовж будиночка росте чотири кущі винограду, з них два молоді, які лише двічі плодоносили. Відстань між кущами 1,5м. Формуємо їх у вигляді вертикального кордону з висотою штамба 1 м. Стовбур кожного куща підв’язаний до вкопаної труби, а вище від неї (дещо з нахилом) — до дроту, який з’єднаний із трубою і закріплений під дахом. Саме біля цих кущів винограду вже двічі вирощували цибулю ріпчасту і часник (згідно із сівозміною) і один раз редиску, яка була висіяна впритул до виноградного ряду (тіні там не було, бо штамби високі, лози винограду поплелися до даху, а будиночок затінює прилеглу до нього площу лише перед заходом сонця). Згодом перед виноградом висадили суницю, у міжряддях якої через ряд (щоб не потоптатися по часнику) висаджуємо часник. Якщо вже зайшла мова про гірких сусідів, то найгіркіший і найагресивніший з них хрін росте у нас біля самісінької яблуні, куща порічок і винограду, але ніяка рослина від нього не потерпає. Звісно, ми не дозволяємо хрону поширитися за межі відведеного клаптика землі.

Крім згаданих кущів винограду, маємо ще шість, з яких чотири формуємо, як описано вище, а два — десь до двох метрів вертикально по трубі, а далі — по горизонтально натягнутому дроту. Тут заодно варто згадати і про троянди, на які авторами публікацій висловлено чимало нарікань. У нас 2 кущі троянд розташовані на відстані 1 м від винограду і один — за 2 м від нього, причому цей кущ найсильніший, бо належить до плетистих троянд. Ніякого негативного впливу на виноград троянди не виявили, як і на яблуню, абрикос і кущ гумі, які ростуть від троянд на відстані відповідно 1,5; 1,2 і 1 м і оточують їх із заходу, сходу і півдня. А саме троянди дещо потерпають (цвітуть не так рясно, як на попередньому добре освітленому місці, звідки ми пересадили їх кілька років тому, щоб було більше місця для суниці). До речі, ті троянди не такі вже й затінені, бо у яблуні, яка росте біля стежки, сформована рідка площинна крона; абрикос невисокий, з компактною кроною, а в куща гумі щороку видаляємо по кілька старих гілок. Але для таких сонцелюбних рослин як троянди того світла недостатньо.

Обстеживши сусідні і більш віддалені ділянки нашого масиву, а також навколишні насадження, вдалося знайти на кожну “несумісну” комбінацію спростування і обґрунтування помилкових висновків авторів публікацій на цю тему. Ось лишень не довелося надибати на черешню поряд із аличею і калину поруч із яблунею (а груша сусідська, що біля самісінької стежки, на відстані 1,5 м від нашої калини, сформованої на високому штамбі з невеликою кроною, почувається нормально).

Хоча автори статей переважно лише констатують сам факт “несумісності”, проте вдалося дещо дізнатися про умови, в яких ростуть “скривджені” рослини. Самі ж автори наводять такі факти: на присадибних і дачних ділянках “насадження загущені, крони дерев нерідко переплітаються”, кущі аґрусу між сливами і грушами практично не плодоносять, а “…за 2—3 м від дерев той самий сорт аґрусу плодоносить добре”. Або ще таке: із чотирьох соток землі в обробітку тільки дві. “Бо на решті площі ростуть плодові дерева, кущі, суниця тощо”. Даруйте, але й ту “решту” теж слід обробляти, не кажучи вже про суницю, яка потребує ретельного догляду. Наприклад, у 1974 р., на третій рік після садіння, ми зібрали 170 кг суниці сорту Ясна з площі 85 кв. м. І це без будь-якого удобрення, а лише за рахунок своєчасного розпушування ґрунту (до 8—10 разів за вегетацію), не допускаючи забур’янення (зокрема мокрецем, якого було багато) і утворення ґрунтової кірки. А якщо під деревами і тим більше під кущами ягідників ґрунт не обробляється, а задернілий, то траву слід систематично скошувати, а навколо ягідних кущів розпушувати ґрунт.

Щодо ягідних кущів, то у нас аґрус, порічки і смородина добре ростуть і плодоносять у рядах черешні і яблуні, де відстань від дерева до куща становить 1,5—2 м. На сусідній із нашою ділянкою (до речі, її господар мешкає по сусідству із Г.А. Скоряком) порічки сильнорослого сорту Червоні Віксне і аґрус висаджені вздовж стежки-межі в ряду дорослих високих дерев (2 яблуні, 3 сливки, 2 абрикоса), в кінці якого та молода груша, що біля нашої калини (а саме груша ще й біля черешні, хоча поки що не накрита нею). Один із кущів тих порічок росте впритул до цієї груші, а ще один — біля самісінького стовбура однієї з яблунь, яка всього лише за 2 м від горіха. І ніякого пригнічення. Цим деревам і кущам пощастило, бо з нашого боку мають нормальне освітлення. Та й поживних речовин у тих кущів достатньо, бо господар щедро їх угноював. Горіх із яблунею мирно співіснують, бо в обох дерев господар дуже вкоротив нижні гілки (ліпше б він їх зовсім видалив, бо не плодоносять через те, що затінені сильними верхніми гілками). А ще видалив ті, що ростуть назустріч одна одній. У решти дерев цього ряду видалені гілки, що спрямовані до стежки і в бік розташованих поруч дерев. У вишні, що росте за 2 м від черешні, всихають нижні гілки, бо вже старі (це для вишні такого сорту закономірно), а в другої вишні, що на відстані 1,2 м від тієї ж черешні, хоч і ушкоджений морозом штамб, цілком здорові гілки і стовбур.

Ще в одного сусіда за 2 м від старої черешні благополучно росте молодша за неї яблуня, а досить жалюгідний вигляд має саме черешня. На ній багато всохлих гілок, на яких висять сухі кісточки — це наслідок ураження дуже шкодочинною хворобою кісточкових (сіра гниль кісточкових, яку ще називають моніліальний опік, або моніліоз).

Враховуйте вимоги рослин до умов вирощування

Потрібно враховувати, що яблуня менш вибаглива до умов вирощування; груша вибагливіша від яблуні, потребує родючих ґрунтів і достатньої кількості вологи; слива вологолюбна, на сухих ґрунтах погано плодоносить, часто хворіє і взагалі недовговічна; абрикос посухостійкий, не витримує місць із близьким стоянням підґрунтових вод, потребує добре освітлених місць, у затінку дерева слабо розвиваються і дуже уражуються грибними хворобами.

Більшість фруктових дерев і ягідних кущів належать до світлолюбних. Навіть смородина, яку найчастіше висаджують у затінку (вона, мовляв, як і аґрус та малина, лісового походження), потребує оптимального освітлення, бо походить вона з лісових галявин. Отож, їй потрібно створити умови, близькі до природних: достатнє зволоження, висаджувати не в суцільному затінку, але й не на сонці. Якщо на дереві гілки спрямовані в один бік, то це свідчить про нерівномірність і однобічність освітлення. Якщо пагони спрямовані вертикально — недостатня загальна інтенсивність освітлення (вовчки в середині крони). Кращим показником умов освітлення та вимог порід і сортів до них є потужність крони і довговічність її скелетних гілок, особливо в нижній зоні. Отже, під час обрізування будь-якої рослини в саду необхідно забезпечити можливість найглибшого освітлення крони дерев чи кущів шляхом відповідного вмілого вирізування окремих гілок.

Дерева і кущі упродовж усього життя повинні мати достатній об’єм ґрунту, повітря і світла. У занадто загущених насадженнях крони дерев змикаються, загущуються, гілки витягуються догори, оголюючись знизу, а це призводить до недовговічності рослин, зниження їх урожайності. Площа живлення для різних порід неоднакова. На садових ділянках дерева можна висаджувати густіше, ніж у промислових садах. Відстань між рядами може бути 4—6 м (залежно від висоти дерев і культур, які вирощуєте в міжряддях саду), а між деревами в ряду — від 2 до 4 м (слаборослі породи і сорти висаджують густіше). Але це ще не означає, що ваші дерева вмістяться в такі “рамки”, коли розростуться. Отож, згодом доведеться знижувати крони і обмежувати їх ріст у ширину.

У нашому саду відстань між рядами становить 4 м. У рядах яблуні на підщепі ММ106 і черешні висаджені на відстані 3 м, а карликові яблуні, а також сливи й алича, які щеплені на повстистій вишні, — через 2 м; груші на айві — через 1 м. Деякі дерева (30-річна черешня, вишня, горіх, шовковиця, глід) висаджені перед будиночком, від дороги, на газоні, який регулярно скошується (адже трава — конкурент дерев за вологу). Ці дерева розташовані “в ліричному безпорядку”, який передбачає вільне розміщення дерев на достатній відстані і так, щоб високорослі породи не затуляли від сонця слаборосліших.

У міжряддях саду вирощуємо овочі й ранню картоплю, якій у певні роки (згідно з сівозміною) доводиться рости між яблунею і черешнею (а від такого сусідства застерігає А.Ф. Нікітін). Наші дерева не створюють відчутної тіні, бо крони в них знижені і регулярно кваліфіковано проріджуємо.

А.М. Білик, кандидат сільськогосподарських наук

Вернуться в «Загальні питання по садівництву»

Хто зараз на форумі (по активности за 5 минут)

Зараз цей розділ переглядають: 1 гость