Вплив обробітку грунту на його родючість

Описание: Як підвищити родючість ґрунту. Типи ґрунтів та методи і способи підвищення родючості ґрунту та врожайності рослин.

errror
errror
Репутація: 3 (+3/−0)
Повідомлення: 265
З нами: 1 год 1 місяць

Сообщение #1 errror » 13.11.2016, 16:39

Головним завданням агрономії в минулому, на сьогодні, та й у майбутньому є пошук засобів підвищення врожайності культур за одночасного зменшення затрат енергії та коштів і за умови збереження родючості грунту, а в ідеалі - підвищення.

Усі сільськогосподарські культури вирощують з дотриманням типового комплексу технологічних заходів, тому ці заходи однаково впливають на динаміку родючості ґрунту, а саме: за відсутності правильних сівозмін та недостатнього надходження в ґрунт органічної речовини спричиняють втрати гумусу, погіршення фізичних і фізико-хімічних характеристик ґрунту. Сільськогосподарське використання землі зумовлює такий вплив на ґрунт, що він під будь-якою культурою деградує. Адже, на відміну від природних ценозів (травостоїв), агроценози значно менше повертають у ґрунт органічних решток - більша частина виноситься з урожаєм. Навіть багаторічні трави дають набагато менше рослинних решток порівняно з природними фітоценозами, а посіви інших культур - у 5-10 разів менше.

Максимальну продуктивність рослин можна отримати за умови реалізації розширеного відтворення родючості грунту. Розрив між потенційними можливостями сучасних сортів та рівнем родючості дуже істотний, що зумовлюється зростаючим дефіцитом органічної речовини ґрунту.

Для найповнішого використання агрокліматичних ресурсів необхідно, щоб ґрунт мав оптимальні параметри родючості. Зокрема, аби ефективно використовувати фотосинтетично активну сонячну радіацію, чорноземи, наприклад, повинні мати 70-80% агрономічно цінних агрегатів, 45-55% водостійких, щільність орного шару -1,1-1,3 г/см3. Вміст увібраного кальцію ґрунтового поглинального комплексу має становити 28-30 мг • екв/100 г ґрунту, рухомих сполук фосфору та кальцію - відповідно 15-18 та 24-26 мг/100 г ґрунту, а кислотність ґрунтового розчину (рН) - у межах 6-7.

З-поміж складових елементів родючості грунту головним носієм енергії є азот у складі органічної речовини, який на 80-90% зв’язаний у гумусі. Кількість гумусу, ступінь його поновлення визначають виробничу цінність ґрунтового покриву. Гумусові речовини мінералізуються, продукти цієї мінералізації виносяться з урожаєм, втрачаються внаслідок водних ерозійних процесів, видуваються вітром, вимиваються у підорний шар.

Втрати певної кількості гумусу за сільськогосподарського виробництва - процес неминучий, отож головне завдання агрономії - не допустити значних його втрат, розробити шляхи оптимізації цього процесу. Але в умовах ринкових відносин, що передбачають глибоку інтенсифікацію землероботва, ця проблема загострюється. Втрати гумусу за рік на типових чорноземах становлять 0,7-0,9 т/га, звичайних 0,5-0,7, південних 0,3-0,6 т/га. На грунтах різних типів втрачено більше половини загальної кількості гумусу. Внаслідок цього колишні середньогумусні чорноземи (6-9% гумусу) стали малогумусними. В орному шарі дерново-підзолистих середньосуг-линкових ґрунтів гумусу 1,5-2% за оптимуму 2,5-2,6%, у сірих лісових середньосуглинкових ґрунтах - 2,5-2,6% за оптимуму 3,0-3,5%.

Стабільне зростання ефективності застосування добрив, підвищення продуктивності культур пов’язується із стабілізацією вмісту гумусу. Навіть на чорноземних ґрунтах при збільшенні його кількості на 0,5% врожайність озимої пшениці підвищилася б на 4-5 ц/га.

Визначення найоптимальніших доз добрив, які забезпечують збереження гумусу в грунтах, - важлива проблем агрономічної науки та виробництва. Воно пов'язується з економічними, енергетичними, соціальними проблемами сьогодення. Адже зменшення поголів'я тварин є причиною дефіциту органічних добрив, а через високу вартість паливно-мастильних матеріалів їхнє перевезення невигідне: затрати на транспортування не скуповуються додатковим урожаєм. Тому органічні добрива, якщо вони і є, доцільно утилізувати лише в полях прифермських кормових сівозмін. За рахунок же післяукісних решток (коренева система, стерня, опад рослин), які перетворюються на гумусові речовини не більш як на 25%, мінералізація гумусу компенсується менш ніж на 50%. А для підтримання бездефіцитного балансу гумусу на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, наприклад, потрібно, щоб у грунт щороку надходило не менше 10 т/га свіжої органічної речовини з гноєм і післяжнивними рештками.

Щоб підвищити вміст гумусу в дерново-підзолистих грунтах середнього механічного окладу, необхідно вносити разом із мінеральними добривами близько 15 т/га гною, а на грунтах легкого механічного окладу - І8-20 т/га. На чорноземах для створення бездефіцитного балансу гумусу слід вносити не менше 10-12 т/га гною. За внесення підвищеної кількості мінеральних добрив норми гною необхідно збільшувати до 15 т/га. їх можна зменшили. якщо розширити посівні площі багаторічних трав.

Неодозначним є вплив мінеральних добрив на вміст гумусу в грунті. Адже під їхньою дією на 30-40% збільшується надходження у ґрунт кореневих решток та післяжнивних залишків біомаси - основних джерел гумусоутворення. Але цієї кількості біомаси недостатньо для бездефіцитного балансу гумусу. Отже, мінеральні добрива не забезпечують значного наростання кількості гумусу. За наявності інших факторів (вапнування, внесення гною тощо) вони лише уповільнюють його втрати.

Високі дози мінеральних добрив, коли вони зумовлюють підкислення ґрунтового розчину і погіршення водно-фізичних властивостей, можуть навіть збільшувати втрати гумусу порівняно з фоном, де добрива не вносили.

Отже, основною причиною втрат гумусу, а звідси й руйнування структури ґрунту в інтенсивному землеробстві є дефіцит гумусоутворювачів. Тому для ліквідації такого дефіциту необхідно застосовувати всі органічні залишки сільськогосподарського виробництва, насамперед солому, яку нерідко спалюють.

Але за внесення підвищеної кількості органіки у ґрунт необхідно створити умови для ефективної и гуміфікації, а саме: загортання у ґрунт, нейтралізація кислотності мінеральних добрив, особливо якщо їх вносять у великих дозах, вапнування ґрунтів, доповнення соломи та іншої низькоякісної органіки елементами живлення, насамперед технічним азотом.

Значної шкоди родючості грунту завдає переущільнення його ґрунтообробною технікою і транспортними засобами. Адже у цьому разі втрачається структура ґрунту, погіршується повітряно-водний режим, створюються незадовільні умови для росту й розвитку рослин. Це зумовлюється тим, що внаслідок застосування застарілої технології лише в період передпосівного обробітку та сівби проходами машин "покривається" до 80% поверхні поля, а плантації просапних культур навесні зазнають 3-5-ра-зової дії ходових систем сільськогосподарської техніки.

Щільність орного шару за одноразового проходу важкого колісного трактора підвищується на 20-40%, ущільнення сягає 40-80 см і навіть більше. У гусеничних тракторів питомий тиск не перевищує 0,7-1,1 кг/см2, а у важких він зростає у 1,5-2 рази, тоді як для більшості сільськогосподарських культур оптимальна щільність становить 1,1-1,3 г/см3. Під дією ж техніки вона підвищується до критичного рівня: 1,4-1,6 г/см3.
Вузьким місцем у живленні рослин за сучасних умов є нестача фосфору в ґрунті, підвищена кислотність його, зниження вмісту гумусу. Але найбільшою є потреба в азотов . Адже від його наявності залежить рівень урожайності культур. Його не можна внести про запас. Рівень забезпеченості азотом значною мірою зумовлюється вмістом гумусу. Ґрунт, який містить 2-2,5% гумусу, може забезпечити надходження до рослин від ЗО до 120 кг/га азоту, а коли гумусу 1% - у 3-4 рази менше.

У зв’язку з тим, що основні властивості грунтів змінюються в бік погіршення, науковими установами ведуться спостереження за впливом господарської діяльності людини, так званого антропогенного фактора, на властивості грунтів. З урахуванням результатів цих спостережень розробляються заходи їх регулювання на основі нових систем землеробства для послаблення негативної дії факторів діяльності людини та з метою зменшення навантаження на навколишнє середовище.

Тип системи землеробства визначає спосіб та інтенсивність використання ґрунтового покриву й усього виробничого потенціалу агропромислового комплексу.

Одним із найголовніших елементів системи землеробства є обробіток ґрунту. В сучасних умовах дуже важливо заощаджувати енергетичні, матеріальні та трудові ресурси. Це зумовлюється необхідністю отримання дешевшої продукції, зокрема й рослинницької, адже різницею між затратами та ринковою ціною визначається рівень прибутковості виробництва. Тому мінімалізація обробітку ґрунту є найактуальнішою проблемою сьогодення.

За будь-якого обробітку неминучим є руйнування агрегатів ґрунту, а відтак - погіршення його структурності, зниження родючості. Одним із напрямків мінімалізації обробітку ґрунту є застосування безполицевих його способів - плоскорізного, чизельного, дискового. На оструктурених грунтах урожаї зернових культур за такого способу обробітку не знижуються, а в посушливі роки отримують навіть вищі врожаї, ніж по оранці.

Але помилковою є думка про те, що за безплужного обробітку грунту в ньому значно збільшується нагромадження гумусу. Справді, тут дещо знижується аерація оброблюваного шару, що зумовлює послаблення процесів мінералізації гумусу. Але оскільки післяжнивні (післяукісні) рештки рослин та органічні добрива локалізуються на поверхні грунту, вони більше вивітрюються, ніж гуміфікуються. У нижніх же шарах ґрунту, куди органічна речовина не надходить за плоскорізного обробітку, вміст гумусу навіть зменшується.

Збільшення гумусу у верхньому (0-10 см) шарі ґрунту помилково переноситься на всю кореневмісну товщу і на всі види безполицевих обробітків. На жаль, це не так. Як уже згадувалося вище, будь-який обробіток зумовлює мінералізацію органічної речовини ґрунту, руйнування структури і в перспективі - зниження потенційної родючості. Насправді ж, як свідчать результати досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених, деяке збільшення вмісту гумусу у верхніх шарах, де зосереджується вся залишкова біомаса після відчуження врожаю та органічні добрива, спостерігається тоді, коли застосовують такі знаряддя, як фреза, дискова борона, що забезпечують перемішування з ґрунтом і загортання органічної сировини, поліпшуючи цим умови и гуміфікації. Сам по собі безполицевий обробіток не забезпечує розширеного відтворення (збільшення) гумусу в грунтах.

Тому, віддаючи належне грунтозахисному ефекту (від змивання, здування верхнього шару) за такого обробітку, не варто від цього способу очікувати збільшення гумусованості ґрунтів. На присадибних ділянках найоптимальнішою залишається звичайна оранка, але обов'язково з передплужниками, та внесення під неї органічних добрив або заорювання сидеральних посівів - озимого жита чи пшениці, а ще краще - озимих хрестоцвітих або багаторічних бобових трав: конюшини, люцерни, еспарцету чи буркуну.

Вернуться в «Грунт і підвищення родючості»



Хто зараз на форумі (по активности за 5 минут)

Зараз цей розділ переглядають: 1 гость